Хоча презентація доктора Річарда Янга з Європейського центру Карнегі зосереджувалася на ключових засад зовнішньої політики ЄС, що зазнали істотних трансформацій внаслідок фінансової кризи 2008 року, дискусія переважно оберталася довкола української кризи і намагань Росії диктувати світові, і Європі зокрема, свої умови міжнародних відносин.

Чітко лунала критика на адресу низки держав-членів ЄС, які «проґавили» трансформацію Росії з невиразного, подеколи другорядного, гравця у найбільшу загрозу міжнародному порядку і нормам права, що людство вибудовувало з 1945 року. Наголошувалося на тому, що загалом виправдане перенесення акцентів європейської дипломатії на економічну царину жодним чином не повинно підпорядковуватися страхам перед російською агресивністю.

Зазначалося, що Євросоюз провалив політику Східного партнерства, а також не доклав належних зусиль для того, аби утримати Туреччину на шляху демократичного розвитку. Учасники дискусії вважали непереконливими здобутки ЄС на Балканах, оскільки з ресурсами об’єднаної Європи адаптація країн цього субрегіону не є принципово складною справою. Натомість відсутність політичної волі дати тверді сигнали щодо перспектив майбутнього членства в ЄС Грузії, Молдові та Україні у черговий раз засвідчує, що європейські лідери не засвоїли попередні уроки, живучи від виборів до виборів та не мислячи стратегічно.

Учасники дискусії звернули увагу на те, що самміт АСЄМ у Мілані лише констатував статус-кво у стосунках між двома континентами. Домінуючою ж у Мілані стала проблематика переговорів між президентами України та Росії П.Порошенком та В.Путіним, оскільки саме ця тема, попри ІДІЛ та Еболу, набула найбільшої резонансності у глобальній політиці.