Шановні українські громадяни – мешканці Сінгапуру,

Добігає кінця 19-й рік з часу ухвалення  Основного Закону України –Конституції. 

Про лад на теренах Руси-України століттями мріяли наші предки: державні мужі і купці, землероби і воїни, люди освічені і неписьменні. 

У 1710 році світ побачила Конституція, написана Пилипом Орликом. І хоча вона не могла бути застосованою за тих часів та обставин, її поява ознаменувала волю українців творити на своїй землі суверенну і незалежну спільноту.

Століттями шматована поміж хижими правителям сусідніх держав-імперій Україна отримала свою Конституцію лише 28 червня 1996 року - після тривалих і суперечливих змагань у Верховній Раді і поза нею довкола смислів і формулювань. 

Пригадаймо 90-ті чи "нульові" двотисячних: часто нещирі заклики політиків до законослухняності, уславлення дволичності при карколомному збагаченні зграйки бюджетофагів і жебрацтві мас. Все це співіснувало зі, здавалося б, чинною Конституцією. 

Брутальна зневага до права з боку одних врешті зробила рішучими і непохитними інших. Скидається на те, що для віртуозів дерибана нашої країни добігає революційного кінця гра у наперстки на обкладинках Конституції і Пересопницького Євангелія.

Чи маємо нині шанс відновити пошану до Конституції, повагу до Закону? 

Напевно, що так, бо нарешті відбулося щеплення українського суспільства вакциною Майдана від безсилля перед "господарями життя".

Здавалося б, мрії збуваються, і можна починати жити за одним для всіх Законом!

Однак з’ясувалося, що поміж нас ще є чимало тих, кому сама думка про верховенство права – то кістка у горлі, а близькою до тіла залишається не лише своя, а й чужа сорочка, яку за звичкою кортить поцупити, чи хоча б зіпсувати. Таким слід або отямитися, або звільнити Україну від себе.

Бо виявилося, що:

- ми самі налаштовані і здатні вирішувати свою долю, хоча останні півтора роки - ціною життя кращих посеред нас;

- влада – не від Всевишнього, а це ми її собі обираємо, і не для того, аби вона скочила нам на шию, але тяжко і сумлінно відпрацьовувала виявлену їй довіру;

- нас стане на те, щоб захистити свою землю тоді, коли української крові ще вдоста не напилися ординські спадкоємці з сусідньої недоімперії;

- ні хабарями, ні силою не нав’язати нам чужинського статуту, бо в нас є наш власний, вистражданий Основний Закон.

Вшануймо ж всіх тих, хто став відомим чи невідомим творцем нашої Конституції, хто починає очищення України з самого себе, хто сьогодні на виконання свого конституційного обов’язку звитяжно захищає нашу Вітчизну від зовнішніх зазіхань.

Слава Україні!

 

З повагою,

Павло Султанський

Посол